Рано-вранці в суботу 14-го серпня 1914 року в Рожнові десятники оголосили загальну мобілізацію. Пів села чоловіків та хлопців збиралися іти на війну. На парканах та брамах церков і сільських ґазд були наклеєні папери з цісарським маніфестом, в якому говорилося:

“ДО МОЇХ НАРОДІВ

     Моїм найщирішим бажанням було ці літа, котрі мені ще суджені Божою ласкою, присвятити справі миру та захистити мої народи перед тяжкими жертвами і трудами війни. Але провидінням суджено інакше.

     ...Затії сповненого ненавистю противника приневолюють мене після довгих років миру вхопитися за зброю, щоб зберегти честь Монархії, охоронити її повагу і могутність та зберегти її теперішні границі.

     ...Уповаю на мої народи, які у всяких бурхливих часах завжди горнулися коло Мого Престолу у згоді і вірності та які заради були готові до найтяжчих жертв за честь, велич і могутність Австро-Угорщини.

ФРАНЦ-ЙОСИФ”.

     По оголошенні загальної мобілізації до 24 годин колишні військові віком до 50-ти років мусіли виїхати зі своїх мобілізаційних місцевостей до міста Коломиї. Коли народ вирушив з Рожнова, а це було в суботу і неділю 14 серпня 1914 року, то так багато йшло, ніби на який великий одпуст або ярмарок.

     За документами влади, всі корчми були на той час позакривані. Однак, крокуючі знаходили десь горілку і пили до безтями, а по дорозі билися поміж собою, і були поважно покалічені. Та говорили поміж собою:
- О, ми ще пороху не нюхали, на фронті не були, а вже маємо поранених.
- Не журіться, хлопці, - потішали їх жандарми, що провадили мобілізованих, - війна довго не потриває! Наш цісар такий сильний, що всіх ворогів розіб’є в кількох тижнях і поставить перед собою на коліна!

     Перша сутичка австрійської армії з російською сталася біля селища Новоселиці, що коло міста Чернівців на Буковині. Австрійську армію наголову розвито і вона почала навально відступати з Поділля, Подністров’я та Покуття.

     Але вернімося до рожнівських новобранців, чи пак мобілізованих молодих ґазд і юнаків на війну. Мобілізаційна комісія в місті Коломиї дізналася, що в селі Рожнові в 1912 і 1913 роках бушувала епідемія тифу, тому людей, молодших 36 років, повертали додому терміном на один місяць. Потім мусіли зголоситися до місць свого армійського призначення. Та не сталося, як панам гадалося. За цей час росіяни зайняли все Покуття, також і село Рожнів, без бою, і молоді люди цього разу не потрапили на війну.

     Пішли на війну члени товариства “Січ”, що записалися добровольцями до легіону Січових Стрільців, добровольців з Косівщини, під самим носом у росіян, вдалося вивезти по дорозі Косів-Яблунів-Коломия, а звідти поїздом вони приїхали до Львова, а далі до Стрия і на Закарпаття.

     У війну в Рожнові завмерло культурно-просвітницьке життя. Чоловіки до 50 років пішли на фронт. Читальні стояли пусткою. У читальні на Чаплинцях москалі тримали коні.

     На початку війни військова влада арештували в Рожнові трьох “москвофілів”, а саме: Антона Гушула, Бідолаха Миколу Івановича і Бідолаха Миколу Дмитровича, що військовим судом були засуджені за “москвофільство”. Суд військовий в Мішкольцю (Угорщина) звільнив їх від кари. Пізніше заарештували ще Борука Юрія, котрий був інтернований в Гінді, де він і помер. А перші три, про яких сказано вище, таки просиділи один рік в Талергофі, а опісля відіслані були на фронт.

     Жидівські родини, які жили в Рожнові, перед страхом, що москалі будуть з них знущатися, повтікали зі села. Одні перебували в Гмінді та Празі - Чехословаччина. а ще інші аж у Відні, їхні будинки були спалені при відході з села москалями. Під кінець війни австрійська влада своїм коштом їх повідбудовувала. Решту добудовували самі біженці, що поверталися до рідного гнізда. Жиди по війні вернулися дуже бідними, але по недовгому часі знову нажили великих маєтків, хоча спочатку годувалися поміж селянами.

     У війну австрійська влада не збирала жодних податків, окрім того, що деяку худобину реквізувала, але заплативши за неї. В часі війни москалі, що перебували в Рожнові, дуже чемно обходилися з селянами. І населення не зазнавало нестатків. Москалі постачали в великій кількості всього: одягу, взуття, цукру, солонини і хліба. А цивільні з глибини Росії привозили вдосталь хліба печеного, зерна, борошна, тютюну і продавали все це задешево.

     У війну влада австрійська жінкам і дітям, чоловіки котрих були на війні, видавала гроші, хліб, цукор, а жінки за те час від часу мали ремонтувати дороги. Також давали допомогу тим жінкам, чоловіки яких були на заробітках у Канаді,  у війну пересилка їхніх зароблених грошей була призупинена. Жінки мали вдосталь всього, хліба і грошей, і не зле їм жилося. Ще й коломийки про своє життя співали. Ось одна з них:

Наїлам-ся, напилам-ся

На всі штири боки,

Дай же, Боже, цеї войни

Ще на штири роки...”

     Випадково почув жандарм цю коломийку і побив ту жінку, що співала. Багато жінок, чоловіки яких були на фронтах, не дуже шкодували за ними. Мали вони розраду з жовнірами, що жили з ними під одним дахом. Багато дівчат пішли з москалями в Росію.

     Москалі зайняли Рожнів в 1914 році та застряли в ньому до 1916 року. Цього року повернулися до села австріяки і зарядили мобілізацію від 18-ти до 50-ти років, і майже все чоловіче населення Рожнова відійшло на фронт. В 1916 році москалі знову захопили Рожнів. На цей раз наше село їм довелося брати штурмом. Найзапекліша рукопашна битва котилася коритом ріки Рибниці, а також потоком Гнилиця та на присілку Чернятин.