Після трьох поділів Польської Речі Посполитої її сусідами, Галичина потрапила під володіння Австро-Угорщини. Її цісар Йосиф II скасував панщину і видав закон про обов'язкову освіту підростаючого покоління. Згідно з цим законом була чинною в селі Рожнові Державна двокласова народна школа. Була це одна із резиденцій, себто помешкання отця пароха, якому пан Теодорович побудував нову хату, а стару віддав під школу. Був і другий шкільний будинок, значно менший від першого і знаходився він напроти церкви, що на підгірській парохії при дорозі, яка веде через парохію Стебліцьку до села Новоселиці.

     Рожнівська народна школа була двокласова, а це значить, що кожен клас складався з двох підкласів. Діти ходили по два роки до одного класу, а, отже, разом чотири, потім до обов’язкової школи на трирічне навчання. Учні ходили до неї (“доповнячки”) три рази в тиждень Учительський персонал складався з трьох учителів і директора. Вчителі мали середню педагогічну освіту - закінчений учительський Семінар у місті Станіславові. Мовою викладання була українська, або, як на той час казали, “руська”. Це не означало, що була вона російська, лише українського галицького походження. На “руській” мові викладали географію, фізику, природу живу і мертву, історію Польщі та інших сусідніх народів.

     У цій школі учні отримували гарну освіту. Добре знали математику, геометрію, історію та фізику. Багато з них ставали землемірами. Отримували належне моральне і релігійне виховання. Розуміли, хоча лише теоретично, добре техніку, були обізнані з державними і судовими законами. Здатні були вести складні громадські судові справи. Вміли себе та інших поважати. Учень тої школи Гаврило Бідолах вступив у монастир отців Василіан у 1887 році і на все життя присвятив себе служінню Богові. Був там визнаним друкарем, управляв великою монастирською друкарнею, друкуючи в ній книжки різного релігійного змісту. Будучи в монастирі, їздив двічі разом з митрополитом Андреем Шептицьким до Риму. В 1898 році разом з єпископом Ординським в справах місійних їздив до Америки, де два роки перебував у місті Філадельфії. Повернувшись до Жовкви, помер у 1942 році на 73 році життя.

     В роках 1900-тих деякі учні тої школи, як Василь Пилип’юк та Сава Никифоряк, закінчили Львівський університет. Сава вчителював у Станіславській гімназії, а Василь Пилип’юк виїхав в СРСР. В роках 1880-тих свідомі громадяни села розпочали боротьбу з пияцтвом, яке процвітало через наявність в селі ґуральні та чотирьох корчм, а також і заохочувальної практики панів польських та їхніх посередників жидів. Проте були окремі громадяни, котрі переймалися долею селян, мріяли вивести їх з мороку пиятики і розгулу. І спромоглися насамперед закласти громадський шпихлір. Обов’язковим було віддання для цього безкоштовно на користь громади 25 кілограмів збіжжя і одного ринського (в австрійських грошах) описового. За ті гроші побудували шпихлір великої площі на 50 тонн зерна. Будинок стояв при дорозі напроти Чаплинецької церкви. З того зібраного збіжжя позичали потребуючим зазвичай на переднівку, а восени віддавали з 10-ма відсотками від кілограма. Однак, по якомусь часі занедбали цей добрий почин, і стояв цей будинок пусткою, потім його розібрали, а пляц громада продала.

     В 1887 році молоді рожнівчани задумали закласти читальню товариства “Просвіта”. Було то за часів пароха отця Михайла Заревича і робилося під проводом отця Івана Однорога. Була то перша читальня “Просвіти” в селі, як і в поблизькій околиці. Фундаторами і засновниками її були: Бідолах Гаврило, Гушул Антон, Гаврилюк Танасій, Радиш Петро (званий Вінярським), Борук Микола, Будзул Іван і його брат Будзул Грицько.

     Спочатку читальня містилася в домі Семена Борука Зарікою, званого Пилинкою, можливо, тому, що він мав фах столяра. Семен Борук відпустив читальні свою хату, де сам жив з родиною. Був це чоловік чесної вдачі, хоч мав велику невигоду з доброї справи. В 1890 році перенесли читальню на Чаплинці, спершу до будинку Никифора Пучко (званого Грабком). Коли читальня була Зарікою, то в свята і неділі, часом і в будні дні вона була так переповнена, що господар дому Семен Борук з жінкою та дітьми за браком місця тулився на печі. Люди дуже цікавилися і пильно стежили за світовими новинами, читали книжки і газети.

     Коли читальню по кільканадцятьох роках перенесли на Чаплинці до Никифора Пучко, вона почала занепадати. По якомусь часі перенесли читальню до будинку Порфирія Бажанського.

     В 1897 році, за старанням членів читальні, заклали крамницю на уділах. Один уділ - п’ять корон. Крамниця спочатку містилася в будинку Никифора Бажанського, а пізніше, як будинок був закінчений, перенесли крамницю до того дому. Було це за кілька років до початку Першої світової війни. Далі за старанням членів читальні, а власне, Антонія Гушула, Петра Радиша, Вінярського та інших, заклали касу ощадності під назвою Раффайзенка, котра досить добре розвивалася і люди охоче до неї тулилися. Читальня мала велику бібліотеку з дуже корисними книжками. І читальня, і крамниці, як і каса ощадності - позичкова, розвивалися дуже добре аж до 1914 року.

     У 1914 році вибухнула Світова війна і дім-читальня занепав, бібліотека пропала. Після війни будинок реставрували, але він слугував уже іншим цілям.

ДРУГИЙ ПЕРІОД ПРОСВІТИ В СЕЛІ РОЖНОВІ

     З часу переселення громадської читальні з зарічанської парохії на Чаплинці, передові зарічанські громадяни вирішили відкрити свою читальню на статутах товариства імені Михайла Качковського. Коли про це довідався отець Василь Григорук, котрий не брав жодної участі у просвітницькій роботі, прийшов на установчі збори і запропонував статут товариства “Просвіта”. По довгих суперечках зарічани прийняли таки запропонований статут. І так 1898 року засновано в Рожнові другу читальню товариства “Просвіта”. Але отець в цій роботі не брав жодної участі, хоч і був деякий час її головою. Пізніше вона стаза гніздом радикалізму та атеїзму. Чаплинецька читальня “Просвіта” через свою безчинність, чи, навіть, з невідомої причини змінила свій статут на статут товариства імені Михайла Качковського, а отже - москвофільське “общество”.

     Зарічанська читальня товариства “Просвіта”, що також спромоглася збудувати свій власний дім, від 1904 року вела чималу просвітянську діяльність, але вже в дусі антирелігійнім.

     Від 1904 року в селі Рожнові діяло вже дві партії. Одна поміркована і на засадах релігійних, котра групувалася в читальні товариства імені Михайла Качковського на Чаплинцях, трималася церкви, не підтримувала тогочасний рух український. Друга ж партія локалізувалася в читальні “Просвіта”, Зарікою, і була радикальною, бо дуже тоді радикальний рух поширився на Покутті та Гуцульщині.

    Радикальна партія, засновником якої був Іван Франко та Михайло Павлик, була вкорінена на Косівщині і всій Гуцульщині, Снятинщині, Коломийщині та інших повітах Галичини. Провідником і душею тої партії в тисяча дев’ятисотих роках був коломийський адвокат Кирило Трильовський. Радикальна партія в селі Рожнові незабаром набрала широкого розмаху і була дуже ворожо налаштована до москвофільської кацапської партії. Тут, Зарікою, при читальні товариства “Просвіта”, молоді парубки заснували руханково-пожежне товариство під назвою “Січ”. Молоде товариство проявляло свою діяльність найбільше в публічних парадах. Його члени носили відзнаки - червоні та синьо-жовті ленти, одягнені через плечі, з червоним прапором товариства з полотна яскраво-червоного кольору. Дуже гарно це виглядало. Провідником того товариства, а, отже, кошовим отаманом був Заграновський Миколай, старший за віком чоловік. Ревними радикалами і, як мовиться,
стовпами радикальної партії в Рожнові були вище поіменований Микола Заграновський, Іван Ватаманюк, Юсип Тарабаса. Останній був великим авантурником в Рожнові.

     1907 року відбувалися вибори до Галицького Сейму. Радикальна партія виставила кандидатом на посла до Сейму Кирила Трильовського. Москвофіли і громада села Рожнова виставили свого кандидата на посла в Сейм Антона Гушула. Натомість уряд і поляки обрали своїм кандидатом на посла пана дідича з села Рудники Степана Мойсу.

     За адвоката Трильовського велася шалена агітація. Його ж суперники не нехтували й погрозами. Така коломийка побутувала того часу:

“Ой, ти Трилю, Трилю,
Тримайся здалека...
Бо в лісі вже плаче За тобов смерека!...”

     Антон Гушул, війт села Рожнова і кандидат в депутати до Галицького Сейму, в товаристві Миколи Бідолаха, братів Дмитра і Юсипа Тарабаси поїхали в місто Коломию на окружні виборчі збори. Члени радикальної партії, прихильники кандидата Трильовського, з ненависті до кандидата селянина Антонія Гушула змовилися у містечку Заболотові його вбити. І на Антона Гушула, коли він вертався вночі з Коломиї, змовники напали біля мосту на Пруті. Побили його добряче, але Гушул залишився живим. А партійця Юсипа Тарабасу на ринку в Заболотові забили на смерть.