Автор: Федір Погребенник д. філ. н., професор   

     Образи односельчан, підхоплених світовою круговертю (1914-1918 рр.), постають зі світлин, що належали учасникові Першої світової війни у 20-30 роки професорові Станіславської гімназії, а пізніше політичному емігрантові, докторові Саві Никифорякові. Федір Погребенник зібрав цілий альбом світлин з різних місцевостей - Чехії, Австрії, Італії.

Рожнівчани - Українські Січові Стрільці. Перший ряд: Антоневич, Федір Радиш, Сава Никифоряк. Другий ряд: Михайло Гуцуляк, Антін Кукурудз. Входили до другої бригади Української Галицької Армії. Світлина зроблена в містечку Тухоля (Польща), де протягом 28 квітня 1920 р. - січня 1921 р. були інтерновані частини Української
Галицької Армії.

     Служили мобілізовані рожнівчани у 36 полку піхоти. В альбомі є великі групові світлини з 1916 року, що доносять до нас тривожний подих Першої світової війни, на яку було мобілізовано сотні молодих людей з Рожнова, зокрема й Онуфрія Стеф’юка (загинув у 1916 році на італійському фронті).

     Михайло Строїв був відважний воїн, мав орден Марії Терези за відвагу, брав участь у багатьох битвах. Спочатку воював за цісаря, як і багато інших, а коли Австро-Угорщина розпалася і повстала Західноукраїнська Народна республіка, пішов до українського війська. Багато розповідав про Віктора Курчанича, генерал-четаря УГА. Був неписьменний, мав світлий розум, знався на ветеринарії, тяжко переніс смерть сина, Строїча Івана, члена ОУН, якого знищили гестапівці.

Вірші із Талергофського щоденника Антонія Гушула.

     Сава Никифоряк в грудні 1917 року в Бріксені (Тіроль) в чині хорунжого зустрічався з Григорієм Миколайовичем Жминдаком.

     В грудні 1920 року Саву Никифоряка ув’язнили в Тухолі в польському таборі інтернованих українських вояків. Фотоальбом Сави Никифоряка збережено М. Ропарем і передано Ф. Погребеннику. Він є цінним історико-кінографічним джерелом історичних документів, що розкривають нелегку долю нашого народу, зокрема рідного села Рожнів, через яке, до речі, в період Брусиловської офензиви проходила лінія Австрійсько-Російського фронту.

     У походах понад Черемошом, у мандрах полонинами, “де верхи гір сягають зір”, набирало сили й мужніло пластунське плем’я, яке готували до служби на благо України проводарі, серед них - С. Никифоряк.

Спогади про рожнівчан в Першій Світовій Війні

     Згадую про мого діда Онуфрія Стеф’юка, який загинув 1916 р. на італійському фронті. Я не бачив його, бо народився, коли його давно не було на світі. Та й мати мені небагато розповідала про нього: вона втратила батька молодою, коли йшов на війну, їй було тоді 14 років; коли помер, вдушений газами, 1916, мала 16 років.

      На Першу світову війну пішов, за розповідями моїх односельців, рожнівчанин Михайло Строїч, який пройшов фронтовими дорогами від Карпат до Італії, і був свідком того, як загинув мій дід. Повернувшись до рідного села, одружився з вдовою Онуфрія Стеф’юка, став другим батьком двом його дівчатам - Олені та Марії (моя мама), був нерідним, але рідним моїм дідом, разом зі своєю дружиною Одокією допомагав моїм батькам виводити в люди нас чотирьох - трьох братів і сестру...

      Михайло Строїч був відважний воїн, мав орден Марії Терези за відвагу, який отримав на війні і там його загубив. Брав участь у багатьох битвах - і вижив, хоч не раз доводилося дивитися смерті у вічі, особливо на італійському фронті. Воював спочатку за цісаря, як і багато інших, а коли Австро-Угорщина розпалася, повстала Західноукраїнська Народна Республіка, пішов до українського війська. Багато оповідав про генерала Віктора Куріпавича, генерал-четаря УГА, про історичні події, які пережив. Був неписьменний, але мав світлий розум, знався на ветеринарії, все життя рятував людям худобу, обіймав офіційну посаду колгоспного ветеринара.

     Носив у серці незагоєну рану - 1942 р. гестапо арештувало його сина (мого дядька) Івася Строїча - члена ОУН. Разом з дружиною тяжко переносив цю втрату. Неписьменне подружжя за шляхетської Польщі зуміло дати : освіту своєму синові, а гестапівці його знищили.

     Дід не раз згадував, що на Першу світову війну було мобілізовано багато рожнівчан. Не всі повернулися додому. Десятки років я дивився на фото діда в австрійській військовій формі з багнетом при боці, слухав його розповіді про Австрію, Угорщину, Німеччину, Італію, де йому довелося бути.

     А от нещодавно події Першої світової війни, а точніше образи односельчан, втягнутих у світову круговерть 1914-1917 рр. знову постали перед моїми очима - крізь призму документальних фотографій цього часу. Серед світлин, що належали учасникові Першої світової війни, у 20-30-і роки професорові Станіславської гімназії, пізніше політичному емігрантові Саві Никифорякові - виявилося чимало фотодокументів періоду, коли, як писав В. Стефаник, “гармати виважували землю з її предковічної постелі”. До того ж з різних місцевостей - Чехії, Австрії, Італії, куди закидала доля С. Никифоряка. В альбомах, що загалом непогано збереглися, перетривавши дві світові війни, чимало фотографій (індивідуальних і групових) самого С. Никифоряка, селянського сина, офіцера австро-угорської армії, що відображають його життя (побут, місця дислокації, військову муштру, відпочинок).