Федір Погребенник, д. філ. наук, професор   

     Ми ішли парами, зосереджені на священне місце - символічну могилу, висипану в Рожнові, біля дороги, що вела на Косів, на честь борців за волю України. Я допомагав возити тачкою землю на могилу, увінчану березовим хрестом, прибраним тернистим вінком. На синій, художньо оформленій дошці, золотою фарбою були виписані слова “Борцям за волю України”.

     У різні часи такими могилами вшановували тих, хто віддав своє життя за волю України. За часів козаччини у широких степах України зародилася ця традиція.                Пригадайте слова Шевченка:
Високії ті могили

Чорніють як гори

І про волю

Нишком в полі

З вітрами говорять...

     Згодом, в час національно-визвольних змагань і зразу після них, продовжилася традиція висипати могили на честь Українських січових стрільців, які загинули у боротьбі за волю України. Тоді й народилося чимало сумних стрілецьких пісень, якими супроводжувались траурні процесії, наприклад, пісня “Три берези”.

Молебен на символічній могилі борцям за волю України (зруйнована за більшовицької влади). Фото Андрія Сахра (1942 р.).

     Ці могили за час більшовицького режиму були сплюндровані, зрівняні з землею. Після того, як цього режиму не стало, на західноукраїнських землях почали висипати нові могили-кургани - на пошану тих, хто загинув у визвольній війні, у радянських тюрмах.

     Про цю пору директор рожнівської школи В. Мацюк залишив таку згадку: “Хлопці-добровольці висипали на Чаплинському цвинтарі могилу в пам’ять полеглим і замордованим в’язням - героям боротьби за волю України в 1914-1941 роках. Могилу висипано на гробі двох російських солдатів-українців, що тут згинули в бою з австрійськими військами в році 1915. Могилу цю посвятив парох о. Сиротюк при здвизі цілого села 12 липня 1941 р. При могилі несли почесну варту два українські січові стрільці - Лучук Василь і Радиш Конон і два міліціянти - Минайлюк Петро і Мицкан Грицько. На могилі було зложено багато-багато вінків: о. Сиротюк, від повітової управи в Косові професор Когут, від сільської управи я і від молоді син Андрія Стефуранчиного Андрій. Рожнів уперше бачив у себе таке”.

     Пам’ятаю цю врочисту церемонію, а у другій, не такій масштабній, відображеній на цій фотографії, я брав участь як хорист. Шкільний хор - з вінками, хоругвою у супроводі вчителів, за участю багатьох дітей, співав на могилі стрілецькі пісні. Крайній зліва - учень Петро Мицкан, біля нього я, далі вчителі І. П’єлих та І. Стефуранчин, інші учасники хору. До них обличчям повернута Марія Мицкан - диригент. Учні, повклякавши, шепочуть молитви. А хор співає: Невисокий хрест з берези
Заклали віночком...

     Коли повстала незалежна Україна, у багатьох селах Західної України не тільки відновили зруйновані тоталітарним режимом могили, а й висипали нові, якими вшанували пам’ять воїнів ОУН-УПА.

     Відбувся молебень шкільної молоді на символічній могилі борцям за волю України. Хором диригував М. Мицкан. Серед хористів вчительки І. Пєлих, І. Стефуранчин, учні Ф. Погребенник, П. Мицкан (згодом учасник підпільного визвольного руху, засуджений до тюремного ув’язнення ) та інші. 

    Цієї могили нема, вона стерта з лиця землі тим режимом, який поневолив Україну, намагався витравити з душі народу його святині. Але в селі висипана нова, більша могила - на вічну пам’ять тим, хто віддав своє життя за Україну.